НЕМОЖЛИВІСТЬ ОКРЕМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ УХВАЛИ ПОРУШИЛА КОНВЕНЦІЮ

Конвенція не зобов’язує держави встановлювати другий рівень юрисдикції для розгляду законності затримання та розгляду клопотань про звільнення. Проте держава, яка створює таку систему, у принципі має надавати ув’язненим ті самі гарантії апеляційного розгляду, що й у першій інстанції.

Про те, що право на невідкладне оскарження є гарантією судової процедури, Європейський суд з прав людини нагадав у рішенні у справі «Даниленко проти Росії» (заяви № 7000/17 та №81319/17), повідомляє «ECHR. Ukrainian Aspect» з посиланням на АГ.

Приводи для звернення до ЄСПЛ

15 листопада 2012 р. Сергія Даниленка було затримано за підозрою в шахрайстві. Щодо нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, термін якого неодноразово продовжувався. Підозрюваний клопотав про зміну запобіжного заходу на інший, не пов’язаний із ув’язненням у СІЗО, однак йому було відмовлено.

Вважаючи, що його права під час провадження у справі порушено, Сергій Даниленко звернувся зі скаргою на надмірну тривалість його попереднього ув’язнення до Європейського Суду. 24 листопада 2016 р. Суд у Постанові у справі «Клепиків та інші проти Росії» констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю утримання Сергія Даниленка під вартою у період з 15 листопада 2012 р. по 24 листопада 2016 р. та присудив йому 4100 євро. Проте і після ухвалення рішення ЄСПЛ за його скаргою чоловік залишався під вартою: 7 грудня 2016 р. термін запобіжного заходу було продовжено до 8 березня, а 1 березня 2017 р. – до 8 червня.

Сергій Даниленко подавав апеляційні скарги на рішення суду про продовження запобіжного заходу, проте їх було відхилено. Також він клопотав про звільнення, посилаючись на рішення ЄСПЛ. Але суд відхилив клопотання, при цьому у передачі апеляційної скарги на відмову було відмовлено – перша інстанція, спираючись на КПК зауважила, що відмова у задоволенні клопотання про звільнення не підлягає окремому апеляційному розгляду до ухвалення остаточного рішення у кримінальній справі.

15 травня 2017 р. Новочеркаський міський суд визнав Сергія Даниленка винним у шахрайстві та засудив його до чотирьох з половиною років позбавлення волі. Відповідно до КК у строк позбавлення волі було зараховано час його тримання під вартою у період з 15 листопада 2012 р. до 16 травня 2017 р. включно, у зв’язку з чим покарання було відбутим.

17 травня 2017 р. Президія ВС РФ, посилаючись на Рішення ЄСПЛ у справі «Клепиків та інші проти Росії», скасувала всі постанови про продовження терміну утримання Сергія Даниленка під вартою, а також апеляційні ухвали, якими було відхилено його скарги. На цій підставі чоловік подав цивільний позов про компенсацію моральної шкоди, заподіяної йому внаслідок незаконного тримання під вартою.

19 жовтня 2017 р. Новочеркаський міський суд частково задовольнив позов та присудив Сергію Даниленку 70 тис. руб. як компенсацію моральної шкоди та 20 тис. руб. як компенсацію судових витрат. Посилаючись на рішення Президії ВС від 17 травня 2017 р., суд ухвалив, що тривалість попереднього ув’язнення Сергія Даниленка була надмірною і що його моральні страждання мають бути компенсовані. При цьому, при визначенні розміру компенсації, суд врахував суму, вже присуджену Європейським Судом.

У новій скарзі до ЄСПЛ Сергій Даниленко знову вказав на надмірну тривалість його попереднього ув’язнення, що є порушенням п. 3 ст. 5 Конвенції.

Він також вказував на те, що національні суди відмовилися розглядати його апеляційні скарги на рішення, що відхиляють клопотання про звільнення. Крім того, він вказував, що його скарги на ухвали про взяття під варту не були оперативно розглянуті. Сергій Даниленко вважав, що таким чином було порушено п. 4 ст. 5 Конвенції, відповідно до якої кожен, хто позбавлений волі внаслідок арешту або взяття під варту, має право на невідкладний розгляд судом правомірності його взяття під варту та на звільнення, якщо взяття під варту визнано незаконним.

Крім того, заявник зазначив, що під час попереднього ув’язнення його дружина Лейла Даниленко відвідувала його лише п’ять разів і двічі його відвідували діти. Під час відвідувань він був відокремлений від відвідувачів скляною перегородкою. 13 жовтня 2014 р. Лейлі Даниленко було надано статус захисника у кримінальній справі чоловіка відповідно до КПК, після цього вона не відвідувала чоловіка у СІЗО. Сергій Даниленко та його дружина скаржилися на порушення ст. 8 Конвенції у зв’язку з обмеженнями частоти побачень з сім’єю протягом усього терміну тримання під вартою та їх поділом скляною перегородкою під час їх відвідин.

Розгляд справи у ЄСПЛ

Щодо скарги на порушення п. 3 ст. 5 Конвенції Уряд РФ вказав, що Сергій Даниленко втратив статус жертви, оскільки національні суди визнали порушення його прав та присудили йому компенсацію. А заявник стверджував, що цивільні суди обмежили присудження компенсації моральної шкоди періодом її тримання під вартою після 24 листопада 2016 р., тоді як він вимагав компенсації за весь період свого попереднього ув’язнення.

Розглянувши справу, Європейський Суд зазначив, що ВС РФ визнав порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю попереднього ув’язнення Сергія Даниленка в період з 24 листопада 2016 р. по 15 травня 2017 р. Він вважав, що компенсація моральної шкоди в 70 тис. руб., присуджена заявнику загалом за 5 місяців та 20 днів його попереднього ув’язнення не є явно необґрунтованою порівняно з тим, що ЄСПЛ присудив би в аналогічній справі. Таким чином, Суд вважав, що відшкодування моральної шкоди Сергію Даниленку було достатнім та адекватним, що призвело до втрати його статусу жертви передбачуваного порушення п. 3 ст. 5 Конвенції.

За другою частиною скарги російський уряд також заявив, що Сергій Даниленко втратив статус жертви, оскільки постанови про взяття під варту та відповідні апеляційні ухвали були скасовані Президією ВС 17 травня 2017 р. Більше того, влада вказала, що він не подавав позову про компенсацію в цьому відношенні та не виконав вимогу про вичерпання засобів правового захисту. Заявник стверджував, що у контексті цивільного розгляду він не просив про компенсацію у зв’язку з імовірним порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції, оскільки вважав, що національні суди не уповноважені встановлювати порушення цього положення.

Європейський Суд зазначив, що хоча Президія ВС скасувала постанови про взяття Сергія Даниленка під варту та визнала порушення п. 3 ст. 5 Конвенції, однак він не розглядав питання, які заявник порушує перед Судом відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції. У зв’язку з цим ЄСПЛ вважає, що Сергій Даниленко не втратив статусу жертви передбачуваного порушення і від нього не вимагалося вичерпувати засоби правового захисту, на які посилався уряд, і в цій частині скарга є прийнятною.

Суд нагадав, що п. 4 ст. 5 Конвенції не зобов’язує Договірні Держави встановлювати другий рівень юрисдикції для розгляду законності затримання та розгляду клопотань про звільнення. Проте держава, яка створює таку систему, у принципі має надавати ув’язненим ті самі гарантії апеляційного розгляду, що й у першій інстанції. З урахуванням цього ЄСПЛ вважав, що відмова суду першої інстанції у передачі скарг Сергія Даниленка на рішення про відхилення його клопотань про звільнення до суду апеляційної інстанції порушила право заявника на судовий розгляд, під час якого можна було б вирішити питання законності його затримання.

Таким чином, Європейський Суд визнав, що було порушення п. 4 ст. 5 Конвенції у зв’язку з тим, що національні суди не розглянули по суті апеляційні скарги заявника, у зв’язку з чим присудили йому 1250 євро відшкодування моральної шкоди, а також 850 євро судових витрат.

Щодо скарги на порушення ст. 8 Конвенції держава-відповідач стверджувала, що Сергій Даниленко отримував побачення з родичами у 2012–2013 роках і не просив про будь-які додаткові відвідування протягом періоду попереднього ув’язнення, що залишився. У відповідь на це Лейла Даниленко стверджувала, що вона не просила про відвідування свого чоловіка в СІЗО, починаючи з 2014 р., побоюючись, що її помилково звинуватить у передачі йому заборонених предметів і що це негативно позначиться на ньому.

У цій частині ЄСПЛ визнав скаргу неприйнятною, оскільки заявники повинні були подати скаргу в той час, коли оскаржуване обмеження все ще діяло на них, або протягом півроку з моменту його припинення.

Авторка: Анжела Арстанова

Джерело: ECHR: Ukrainian Aspect

Связаться с нами:
Сайт организации: https://www.evrosud.org/
Сергей Рыбий: http://rybiy.com/
Телефон: +380664227177
Facebook: https://www.facebook.com/EuropeanHumanRightsOrganization/
E-mail: g.p.u.dnepr@gmail.com
Instagram: https://instagram.com/european_court_of_human_rights?igshid=p9hve5csfuck

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *