Умови утримання в українських в’язницях – це, без перебільшення, чистісінький жах і знущання над людиною. Здається, що ставиться задача не поставити засудженого на шлях виправлення, а зламати його. Ясно, що відбуття покарання не має бути курортом, але тримати громадян в умовах гірших за худобу – це вже порушення прав людини!
А уявіть тепер, що це стосується засудженого на довічне ув’язнення. Уявіть, як це: перебувати з року в рік у камері, набитій під зав’язку такими самими арештантами, у напівмороці, бо ні природного, ні електричного освітлення до пуття немає, немає ані нормальної постільної білизни, ані туалетних приналежностей, ані доступу до питної води або душу, хіба що в якості великої ласки адміністрації, підлога хронічно брудна, та й на прогулянку виводять не сильно часто, так що всі суглоби затікають… Що це, як не знищення фізичного і психологічного здоров’я людини?
Саме так велося В’ячеславу Подварчану у Роменській виправній колонії №56. Він відбуває там довічний термін ув’язнення з листопада 2004 року. Шістнадцять років тортур – без надії на якісь зміни.
Втім, зовсім безнадійних ситуацій не буває. Європейська правозахисна організація України звернулася від його імені до ЄСПЛ, скаржачись на порушення статей 3 і 13 Конвенції з прав людини. Суд підтвердив, що з боку пенітерціарної системи України щодо Подварчана були обмежені його права:
- по-перше, в частині умов утримання, які суд прирівняв до катувань і приниження гідності;
- по-друге, в частині ефективного юридичного захисту прав громадянина в національних судах, якого Подварчан був позбавлений.
Відтак Європейський суд з прав людини визнав порушення з боку адміністрації колонії та присудив сплатити Подварчану грошову компенсацію. Наскільки це вплине на стан утримання засуджених в українських тюрмах і в Роменській колонії зокрема – важко твердити однозначно. Проте є втішним той факт, що більше тримати людей у нелюдських умовах безкарно – не вийде. Кожен громадянин має право на гідне поводження з боку влади. І за це право можна і треба боротися!