ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР ДОПОМІГ ЖІНЦІ УНИКНУТИ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА ЗА ВИРОКОМ ЕКС-ЧОЛОВІКУ

Коли йдеться про обмеження права особи мирно розпоряджатися власним майном, у держави повинні бути 100-відсоткові підстави, засновані на законі. І спроби «натягнути» положення КПК на неоднозначну ситуацію у Страсбурзі оцінять як порушення Конвенції

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Годлевська проти Росії» (заява № 58176/18), повідомляє «ECHR. Ukrainian Aspect».

У 2011 році правоохоронні органи відкрили кримінальне провадження за фактом розтрати на заводі. Коли підозра була пред’явлена директору G., суд за поданням заводу як сторони у цивільному позові, санкціонував тимчасовий арешт майна екс-дружини директора Людмили Годлевської, оскільки існували підстави вважати, що придбані напередодні активи (дві квартири та інше майно) були набуті внаслідок злочинної поведінки.

У 2017 році G. був засуджений. Суд зауважив, що нерухомість була придбана жінкою під час шлюбу із засудженим, тож видав наказ про її арешт та продаж. Оскарження такого рішення  успіху не мало.

Тоді, посилаючись на ст. 1 (захист власності) Протоколу №1 Конвенції Л.Годлевська звернулася до ЄСПЛ. Вона оскаржувала наказ про арешт та продаж її нерухомого майна, виданий у зв’язку з засудженням її колишнього чоловіка.

Суд у Страсбурзі врахував, що шлюбна угода між заявницею та її екс-чоловіком не оскаржувалася, не була скасована чи розірвана. Жінка придбала та зареєструвала оскаржувані об’єкти нерухомості на своє ім’я. Вона була власницею за законодавством. Отже ця власність була «майном» заявниці у значенні статті 1 Протоколу № 1. А наказ про арешт і продаж є втручанням у право заявниці на мирне користування її власністю. І таке втручання повинне мати чітку правову основу в національному законодавстві. Особливо якщо це стосується особи, яка не була ні обвинувачена у кримінальному провадженні, ні засуджена.

У зв’язку з цим високі судді дослідили положення КПК, на які національні суди посилалися при ухваленні рішень. Вони стосувалися тимчасових заходів арешту (без продажу) або процедурних питань, які суд мав вирішили під час визнання особи винною або її виправдання.

Навіть уряд ніколи не стверджував, що норма про необхідність «вирішувати, що необхідно зробити з арештованими активами», можливо вважати такою, яка надає дозвіл на передачу права власності на майно. Крім того, була врахована позиція Конституційного суду що відповідна стаття КПК не може бути правовою основою для арешту та продажу активів, що належать третій стороні, з метою відшкодування шкоди жертвам злочину.

Положення Сімейного кодексу допускали повний або частковий арешт та реалізацію майна, якщо рішенням в кримінальному провадженні було встановлено, що спільне майно, що належить подружжю, було придбане або відремонтоване за рахунок коштів від незаконної діяльності одного з членів подружжя.

Таким чином, ця стаття могла бути правовою основою для втручання майна у разі дотримання двох умов у сукупності:

1) захід мав стосуватися активів, які належать обом членам подружжя;

2) у рішенні про визнання кримінального правопорушення повинно бути встановлено, що це спільне майно було придбане або відремонтоване за рахунок коштів від незаконної діяльності.

Проте, не було продемонстровано, що ці умови були дотримані у справі заявниці. Оскаржуваний наказ про арешт і продаж стосувався майна, яке належало лише заявниці, і не було майном, що належало обом членам подружжя. Крім того, суди визнали, що власних коштів заявниці було достатньо для того, щоб вона могла придбати майно, про яке йде мова, і не було встановлено, що розкрадені суми були використані для фінансування цих покупок.

Як наслідок, оскільки уряд не навів жодного іншого положення, яке могло б обґрунтувати арешт та продаж майна заявників, Суд дійшов висновку про відсутність правової основи для цього заходу. Отже, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції.

З урахуванням цього ЄСПЛ постановив, що Росія повинна виплатити заявниці 5 тис. євро відшкодування моральної шкоди.

Прес-реліз рішення Європейського суду з прав людини у справі «Данеш та інші проти Румунії» (заяви № 44332/16, 44829/16, 44839/16) у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Джерело: ECHR: Ukrainian Aspect

Связаться с нами:
Сайт организации: https://www.evrosud.org/
Сергей Рыбий: http://rybiy.com/
Телефон: +380664227177
Facebook: https://www.facebook.com/EuropeanHumanRightsOrganization/
E-mail: g.p.u.dnepr@gmail.com
Instagram: https://instagram.com/european_court_of_human_rights?igshid=p9hve5csfuck