ТАЄМНЕ ПОХОВАННЯ ТЕРОРИСТІВ ПОРУШУЄ ПРАВА ЇХНІХ БЛИЗЬКИХ

Сам факт відмови у видачі тіл убитих в ході антитерористичної операції є порушенням ст. 8 Конвенції. Справедливий баланс між правом подружжя покійного на захист свого приватного і сімейного життя та громадськими інтересами дотримано не було.

До таких висновків дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Гацалова проти Росії».

У жовтні 2005 р ряд правоохоронних органів і збройових магазинів м. Нальчик зазнали нападу з боку не менше 250 озброєних бойовиків. Один з передбачуваних учасників збройного нападу – Тимур Гацалов загинув в ході штурму або через якийсь час нього. Тіло покійного було упізнано його матір’ю, його особистість також була підтверджена експертизою ДНК.

Надалі дружина покійного Зарема Гацалова і його рідня кілька разів безуспішно зверталися до влади з проханням видати тіло загиблого чоловіка для поховання. Але в червні 2006 р тіла 95 передбачуваних терористів, включаючи Т.Гацалова, кремували на підставі рішення влади не видавати останки родичів.

У зв’язку зі скаргами родичами деяких загиблих бойовиків Конституційний Суд РФ у своїй Постанові № 8-П від 28 червня 2007 р досліджував питання поховання осіб, смерть яких настала в результаті припинення вчиненого ними терористичного акту. Тоді КС назвав правомірним відмову у видачі тіла особи, причетної до скоєння теракту, родичам для поховання, якщо така видача здатна загрожувати громадському порядку і громадському спокою, здоров’ю або моральності, правам і законним інтересам інших осіб, їх безпеки. При цьому, підкреслив Суд, у разі відмови видати тіло особи, чия смерть наступила в результаті припинення вчиненої ним терористичної акції, огани, які приймають рішення про його поховання, повинні забезпечити дотримання всіх вимог щодо встановлення особи загиблого, часу і місця смерті, причини смерті, зазначення місця поховання і даних, необхідних для впізнання могил. «Поховання має бути здійснене за участю родичів з дотриманням звичаїв і традицій, а також правил поваги до мертвих. Адміністративна влада правової держави має поважати культурні цінності мультинаціонального суспільства, що передаються з покоління в покоління», – зазначалося в постанові Конституційного Суду.

Згодом Гацалова оскаржила в суді постанову про припинення кримінальної справи стосовно її чоловіка і рішення влади про відмову видати його тіло. У лютому 2009 року суд частково задовольнив її вимоги, вважаючи, що в постанові про закриття справи не були враховані нові закони про тероризм. Він зобов’язав органи прокуратури заново оцінити відповідні обставини, рішення встояло в Верховному Суді Кабардино-Балкарської Республіки. У зв’язку з цим жінка звернулася до слідчих органів з вимогою надати їй інформацію про місце поховання її чоловіка.

У лютому 2010 р органи слідства поінформували жінку про те, що таємне поховання тіла її чоловіка відповідає вимогам законодавства і що вона не може розраховувати на доступ до матеріалів кримінальної справи в зв’язку з відсутністю у неї процесуального статусу у відповідному кримінальному провадженні.

У скарзі до Європейського Суду Гацалова вказала на порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя, в зв’язку з відмовою влади видати тіло загиблого чоловіка для поховання, а також ст. 13 Конвенції з огляду на відсутність ефективного засобу правового захисту. На додаток вона вважала, що відмова національних органів влади видати їй тіло покійного чоловіка також суперечила вимогам ст. 3 і 9 Конвенції.

У зв’язку з цим жінка просила зобов’язати РФ розкрити інформацію про деталі поховання її чоловіка і дозволити необмежений доступ до могили для неї та інших родичів покійного. Також вона просила присудити їй компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 тис. євро і 5271 євро в якості судових витрат.

Уряд не заперечував доводи заявниці і дотримувалося позиції, раніше озвученої в справі «Сабанчіева та інші проти Росії», в якому йшлося про те, що кремація тіл 95 передбачуваних терористів була проведена відповідно до постанови від 15 травня 2006 року про невидачу тіл загиблих їх сім’ям. У цьому документі, на відміну від постанов слідства від 13-14 квітня 2006 р всі загиблі особи були перераховані загальним списком.

ЄСПЛ зазначив, що кремація тіла чоловіка заявниці є втручанням в її права за змістом ст. 8 Конвенції і такий захід може розглядатися як такий, що прийнятий владою в інтересах громадської безпеки, запобігання заворушенням, а також захисту прав і свобод інших осіб. Однак, підкреслив Суд, в даному випадку держава-відповідач вийшла за межі прийнятних меж власного розсуду, що порушило справедливий баланс між правом заявниці на захист свого приватного і сімейного життя та громадськими інтересами. ЄСПЛ додав, що держава-відповідач не забезпечила наявність ефективних засобів юридичного захисту щодо рішення влади не видавати тіла загиблих.

Таким чином, Європейський Суд виявив у справі, що розглядається, порушення ст. 8, ст. 13 в сукупності зі ст. 8 Конвенції. У зв’язку з цим Суд визнав, що виявлені порушення Конвенції є достатню справедливу сатисфакцію, присудивши заявниці 2 тис. євро на відшкодування судових витрат.

Авторка: Зінаїда Павлова

Джерело: ECHR: Ukrainian Aspect